Викрадення дитини – підстава звернутись до суду з цивільним позовом

Тоді за фактом викрадення дитини громадянка  звернулася до Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області.

Допитаний в судовому засіданні  свідок може характеризувати жінку, як люблячу маму, яка приділяє належну увагу дитині, працює, утримує її. Сам батько у вихованні дитини участі не приймав та не мешкає із своїми  батьками.

Так, відповідно до норм Конвенції про права дитини, кожна дитина має право на захист зі сторони держави від всіх форм фізичного або психологічного насильства, образи, відсутність піклування або недбайливого ставлення, грубого звернення або експлуатації.   

Батьки зобов’язанні піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також батьки поважати дитину.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.

Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Обов’язок виховувати дитину, ростити дитину найважливіший обов’язок матері та батька.

При цьому повага до дитини має базуватися на визнанні незаперечної істини: дитина це маленька людина, зі своїм внутрішнім світом, своїми уподобаннями, своїми бажаннями та потребами. Повага до дитини це повага її прав, визначених Конвенцією про права дитини та іншими законодавчими актами.

Відповідно до 2 принципу Декларації прав дитини від 20.11.1959 року, дитині законом та іншими засобами повинні бути забезпечені спеціальний захист та надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б йому розвиватися фізично, розумово, морально та духовно.

Декларацією прав дитини, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю.

Зазначене узгоджується із Законом України «Про охорону дитинства», за яким сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

Згідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх заміняють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний духовний і моральний розвиток навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей поважити гідність дитини, готувати її до самостійного життя і праці.

Відповідно до ст. 162 Сімейного кодексу України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.

Як вбачається з вимог Сімейного кодексу України місце проживання малолітньої дитини може визначатися обома батьками за погодженням, законом, рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування.

Малолітня дитина має проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного із її батьків.

Якщо така особа змінить місце проживання дитини, зокрема, шляхом викрадення, заінтересована особа має право подати до суду позов про повернення дитини у місце її проживання.

В разі подачі такого позову суд має негайно його розглянути та прийняти рішення про повернення дитини у попереднє місце її проживання.

В ст. 162 Сімейного Кодексу України встановлена презумпція правомірності поведінки того з батьків, з ким проживала дитина.

Для повернення дитини непотрібно доводити факт наявності нормальних умов для її виховання та розвитку.

Якщо інший з батьків вважає такі умови непридатними для дитини, то способом захисту прав дитини є пред'явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, а не самочинна зміна її місця проживання.

Судом встановлено, що повернення дитини не суперечить її інтересам, факту жорстоко поводження позивача з дитиною, експлуації дитини, тримання її в умовах, небезпечних для її життя та здоров'я судом не встановлено.

Враховуючи, що за ст. 163 Сімейного Кодексу України батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними, місце проживання малолітньої Соні було визначено за рішенням суду, її фактичне знаходження не за визначеним місцем проживання, відсутність обставин, за яких суд може не повертати дитину, суд вважає вимоги позивача про відібрання дитини та повернення її за місцем проживання обґрунтованими та доведеними в процесі розгляду справи. 

При визначенні розміру аліментів суд враховує вимоги ст. 182 Сімейного Кодексу України та Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року та мінімальний розмір аліментів відповідно до прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку за Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік».

За ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» в 2016 році прожитковий мінімум для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, а саме:

- дітей віком до 6 років: з 1 січня 2016 року - 1167 гривень, з 1 травня - 1228 гривень, з 1 грудня - 1355 гривень;

Згідно ч.1 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років.

Визначаючи розмір аліментів, які підлягають стягненню, суд виходить з того, що батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття та нести відповідні витрати в рівних частках, забезпечуючи їм рівень життя виходячи із мінімального прожиткового мінімуму.

Обставин, які б перешкоджали відповідачеві виконанню обов'язку по утриманню дитини судом не встановлено.

Суд вирішив відібрати малолітню дитину у відповідачів.

Стягнути з батька  на користь дитини аліменти на утримання малолітньої доньки  у розмірі 614 грн. 00. коп.