Верховний Суд висловився щодо виселення осіб, які систематично порушують правила співжиття

Особа звернулася до суду із позовом про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення. 

Позивач зазначала, що є власником будинку, з 1991 року вона дозволила відповідачу проживати в її будинку, оскільки він вирішував питання розподілу житла зі своєю дружиною. З 21 листопада 2007 року по 31 травня 2010 року вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі. 

Позивач стверджувала, що на неодноразові вимоги звільнити її житло після розірвання шлюбу відповідач погрожує вбивством, у зв'язку з чим вона (особа похилого віку) має реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, позбавлена можливості повноцінно користуватися своїм власним будинком. А відповідач має на пpaвi власності власне житло - двокімнатну квартиру.

Відповідач вказував, що він не створює позивачу жодних перешкод у користуванні будинком. Кримінальні провадження відносно нього закрито за відсутністю складу злочину, а справи про адміністративні правопорушення закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Вважав, що наявність конфліктних ситуацій між сторонами не є безумовною підставою для виселення відповідача та судом не було застосовано заходів попередження або громадського впливу до відповідача.

Суд встановив, що відповідно до постанов про відмову в порушенні кримінальної справи 2009 року та 2010 року відповідач погрожував позивачу та заподіяв їй легкі без короткочасного розладу здоров'я тілесні ушкодження, але у зв'язку з тим, що в його діях відсутні ознаки злочину, передбаченого статтями 129, 296 КК України, заявнику рекомендовано звернутися до суду в приватному порядку. А відповідачу винесено офіційне застереження про недопустимість вчинення антигромадської поведінки в сім'ї та побуті.

Згідно з довідкою обласного бюро судово-медичних експертиз позивач зверталася до вказаного закладу з 1997 року по 2011 рік вісім разів.

Також за фактом заподіяння позивачу тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості відносно відповідача 01 квітня 2011 року винесено обвинувальний вирок та засуджено до одного року позбавлення волі зі звільненням від відбування призначеного покарання.

Згідно з частиною першою статті 116 ЖК Української РСР, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ними, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичними порушеннями правила співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського спливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов, оскільки матеріалами справи доведено, що починаючи з 1997 року відповідач постійно погрожує позивачу вбивством та наносить їй тілесні ушкодження, у зв'язку з чим вона не може повноцінно користуватися своїм власним будинком. 

ВС скасував судові рішення, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд послався на те, що відповідно до пункту 17 постанови Пленуму ВСУ від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК Української РСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ, тощо.

ВС роз’яснив, що при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК України мають враховуватися порушення правил співжиття у сфері даних житлових відносин, а не такі правопорушення, що допущені відповідачем в інших правовідносинах та не мають відношення до користування сторонами жилим приміщенням. А суди не встановили, чи стосуються допущені відповідачем порушення правил співжиття (заподіяння особі тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості) саме житлових відносин, чи мали ці порушення відношення до користування спірним жилим приміщенням.

Крім того, ВС звернув увагу, що події, що стали підставою звернення з позовом, зокрема обвинувальний вирок щодо відповідача, мали місце у квітні 2011 року, а обставин систематичного порушення відповідачем правил співжиття, а також вжиття щодо нього заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів, після вказаної дати суди не досліджували та не перевірили, чи є порушеними права позивача, за захистом яких вона звернулася до суду (постанова від 25.04.2018 у справі № 295/16994/15-ц).

Джерело: Українське право