Чому саме читати твори? Вирок, у якому суддя надав оцінку особливим умовам життя обвинуваченого

Вироком судді Олександра Гарського, чоловіка 26 років визнано винними у скоєні злочину, передбаченого частиною 3 статтею 185 КК та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 (три) роки та відповідно до ст. 75 КК, звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на 1 (один) рік та з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 частини 1 та пунктом 6 частиною 3 статті 76 КК: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти про зміну місця проживання, роботи, а також дотримуватися встановлених судом вимог щодо вчинення певних дій, а саме прочитати наступні твори: 1) Трилогію повістей Л.М. Толстого «Дитинство. Отроцтво. Юність.» 1852 – 1857 роки; 2) Вірш Івана Франко «Строфи».

Так, було встановлено, що 21 липня 2021 року у період часу з 23:00 години, 26-річний чоловік через вхідні двері проник до квартири свого знайомого та викрав мобільний телефон та купюру номіналом 50 гривень, чим спричинив шкоду потерпілому на загальну суму 903,33 гривні.

Судом дії чоловіка кваліфіковано за частиною 3 статтею 185 КК України, за кваліфікуючими ознаками: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднана з проникненням у житло.

Обвинувачений свою вину в інкримінованому йому злочині визнав повністю.

При написанні вироку суду в нарадчій кімнаті, судом надано оцінку не окремому вчинку обвинуваченого, а і його особистості, наскільки вона проявилася у злочинних діях, наскільки він має нахили до скоєння правопорушень.

26-річний обвинувачений фактично виховувався батьком, оскільки мати залишила його і батька коли йому було 6 років. Раніше судимих в сім’ї не має. Обвинувачений створив свою сім’ю, від якої має дитину, 2019 року народження. Окрім того, дружина обвинуваченого має дитину від першого шлюбу, яку також вони спільно виховують.

Судом у нарадчій кімнаті також враховано умови в яких виріс і виховувався обвинувачений та які свідчать про наступне. Батьки розійшлися коли йому було три роки. Враховуючи переїзд матері і той факт, що мати створила іншу сім’ю, він у першому класі, на протязі навчального року, навчався одразу в різних школах, різних населених пунктах. В цей проміжок часу, він майже постійно знаходився на вулиці, не навчався, займався бродяжництвом, оскільки ані мати, ані батько не контролювали його знаходження у школі. Його виявили сусіди або чужі люди на вулиці, в зв’язку з чим віддали в притулок для дітей. Відповідно з 1-го класу по 5-й обвинувачений фактично не навчався, закінчив лише 9-ть класів ЗОШ та одразу почав працювати, оскільки поступити до технікуму не зміг, в зв’язку з поганими відмітками. Таким чином, є очевидним відсутність з боку батьків обвинуваченого до останнього як до дитини, жодної уваги та піклування, а також не виконання своїх батьківських обов’язків з навчання і виховання. Спосіб життя, який створили батьки для обвинуваченого, свідчить про повне зневажання звичайних людських цінностей, та чутливих цінностей дитини. Не зрозуміли такі батьки і того факту, що зміна місця навчання для маленької дитини це вже велика психологічна травма, оскільки кожного разу він стикається з новим соціальним колом людей, які є різними як за характером і темпераментом так і за вихованням.

Під час дослідження особистості обвинуваченого, судом також встановлено, що він майже зовсім не читає жодної літератури. В судовому засіданні читав по складах. Повідомив, що за все життя можливо прочитав пів книжки. Так, суддя в нарадчій кімнаті зробив висновок, що оскільки з дитинства обвинуваченому не були привита схильність до пізнання себе в навколишньому світі на межі звички, що на думку суду надасть можливість зрозуміти інших людей, корисним для такого зайняття буде трилогія Л. Толстого «Дитинство. Отроцтво. Юність» 1852 – 1857 роки. Вказані повісті, які народилися з щоденників молодого Толстого, за думкою самого автора описують пошук відповіді на питання спочатку дитини, а потім молодої людини, як чисте безпосереднє створіння може перетворитись на марнославну порочну людину. Типова траєкторія дорослішання фіксується ним у найменших рухах душі, які в перспективі впливають на все життя людини. Прочитання обвинуваченим вірша Івана Франко «Строфи», на думку судді, досить широко розкриває зміст життя кожної людини та який показує як залишитись високоморальною людиною.

У своєму вироку суддя зазначає, що безумовно не можна встановити межі такої літератури, оскільки скільки людей, стільки і думок. Окрім того, принципи, поняття та смаки людей настільки різноманітні, що важко знайти книгу, яка б подобалася чи не подобалася всім. Відповідно суд на власний розсуд вважав за необхідне визначити відповідну літературу для самоосвіти обвинуваченому, використовуючи загальновідоме правило: «….книги, які нам слід читати, повинні містити здорові, чисті та корисні ідеї».

З повним текстом вироку суду по справі №521/13002/21 можливо ознайомитись на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень за посиланням: https://cutt.ly/fRxoAgn