Закон не передбачає підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за певних обставин

Стаття 235 Кодексу законів про працю України визначає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суди розглядали трудовий спір про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції задовольнив позов. Апеляційний суд скасував рішення в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалив в цій частині нове рішення про відмову в позові. 

Апеляційний суд послався на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та виходив з того, що позивач не має права на відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки після звільнення перебував на обліку в центрі зайнятості та отримував увесь цей час допомогу по безробіттю, яка перевищила розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ВССУ погодився з рішенням апеляційного суду.

ВСУ рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасував та залишив у силі рішення суду першої інстанції.

ВСУ вказав, що викладені у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України № 3248-15 від 20 грудня 2005 року «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України». 

А тому суди апеляційної та касаційної інстанцій посилались на них помилково (постанова від 22.11.2017 у справі № 6-1660цс16).

Така позиція була викладена і у постанові ВСУ від 25.05.2016 у справі № 6-511цс16.

Джерело: Українське право